Література жанру Фентезі

Що ще характерний для книг, так це багатокрапка в кінці. Невідомо не тільки що буде з героєм за годину або тиждень, а навіть в наступну мить. Для мене, втім, твори є закінченими настільки, щоб не додумувати подальшу долю героїв. Та і взагалі я цього не люблю. Але, схоже, є якимсь виключенням.
Адже поклонники письменника дуже охоче фантазують самі, додумуючи, що буде далі. А деякі дофантазіровалісь до того, що дорікають авторові, коли він сам пише продовження. Ви-де не даєте розвиватися нашій фантазії. Ми, розумієш, тут вже диспут влаштували, що далі буде, а тут ви з своїм продовженням.
Неподобство! Ось тільки якось це вторинно – фантазувати в чужих світах і з чужими героями. Якщо такі фантазери, придумайте собі все самі і фантазуйте на здоров’ї. Мене, звичайно, можна дорікнути. “Ви, дівчина, на початку говорили, що світи наші теж, а зараз – що ми в них і фантазувати не маємо права”. Але все таки одна справа – світи, а інша справа – герої.
І автор навіть формально має на них більше має рацію. Звичайно, можна не погодитися з його продовженням, але ж в тому-то і справа, що продовжень стільки, скільки людей. І я все ж таки вважаю за краще від самого Лукьяненко. А докори ці, здається, взагалі повне марення.

Якщо вже мова зайшла про докори, то доречно сказати ще про деякі претензії деяких поклонників з приводу самих творів. Вони вважають, що деякі книги вийшли гірше за інших і, будучи доблесними хранителями творчості Лукьяненко, пропонують книг таких більше не писати. “Ці книги нічого не дають людству”. Здається, дурніше за формулювання бути не може.
Що може книга дати людству? Нагодувати голодних? Запобігти стихійному лиху? Закінчити війну? Та ні! Духовною їжею ситий не будеш (запитаєте у тих, що пережили блокаду Ленінграда), стихійні лиха читати не уміють, а щодо запобігання війні – це тільки на уроках літератури в цьому переконують. “Війна і мир” же не запобігла Другій світовій війні.
Можна сказати, що Гітлер не умів читати по-російськи, але на німецький цей великий твір напевно перевели. (або брешуть, що Товстого читають у всьому світі). Так про що це я? Так от, на початку своєї статті я вже писала про те, що книга кожному говорить щось своє, і не можна, здається, сказати, що ця книга дасть те-то і те-то всьому людству.
Хтось її взагалі не зрозуміє, хтось зрозуміє так, хтось інакше. І може бути, книга, яку нагородили епітетом “Не дає нічого людству”, допомогла кому-небудь розібратися в житті або в собі. Значить, ця книга потрібна. Та і взагалі. Для кого пише письменник? В першу чергу для себе. Я, наприклад, пишу для себе. Тобто
я, звичайно, хочу, щоб у мене в майбутньому були читачі, але твір створюється, як збори саме твоїх відчуттів і думок. І я переконана, що всі великі писали для себе. А тих, хто пише для читачів, називають “комерційними письменниками”. І не поважають. А Лукьяненко, знову ж таки на переконання поклонників, не є комерційним. Отже книга створюється письменником для себе. Егоїстично, але факт.

1. Сергій Лукьяненко
2. Рецензія на А Сапковській у фентезі
3. Книги Фентезі – частина 1
4. Рецензія на книгу Важко бути молодшим
5. Книги Фентезі – частина 5