Література жанру Фентезі

Міст Верразано

Зрозуміло, історія ЕІ – Епохального Винаходу – почалася багато раніше того моменту, з якого ми беремося її описувати.
Можливо, з чарівної миті, коли матуся везла шестирічного тоді ще Розумника в школу, забувши заправити машину, і бензин кінчився на шосе Нью-джерси-торн-пайк в ськольких-то милях від найближчої заправки, – а Розумникові дуже хотілося в школу. Він не любив довго бути наодинці з матусею.
Можливо, історію треба починати з моменту часу ще ранішого, коли майбутня матуся майбутнього Розумника, що не бажала заміжжя, вибрала у виробники абсолютно божевільного хлопця з…

Вино Аськанти

Перед поворотом тропа ще більше звужувалася, двом вершникам тут було не розминутися. З одного боку її тіснила горбиста кам’яна стіна, що затулила сонце, з іншою підступав крутий схил горба, до самої вершини поросший колючим чагарником.
Чорні гілки з довгими шпильками розчепірилися уздовж стежки, загрожуючи поранити коня і вершника. Пробиратися тут можна було тільки притискаючись до стіни, покритої ліловими розлученнями моху, і відводячи мечем колючкуваті гілки. Грон рухався вперед, обдираючи плечем мох, що жорстко шарудить, підібравши підлоги плаща, і вже майже минув поворот, але раптом натягнув поводи. Рудий кінь…

Знайти Едем

ЧАСТИНА ПЕРША До ЗАЧАРОВАНИХ ДЕРЕВ Слабкий шум виник в ночі – це вітер йшов з Іордана, примушуючи шелестіти Вмираючий Ліс – і гнилизною понесло з болота. Павло поморщився.
З самого дитинства, після випадку з ведмедем, болотяний запах викликав у нього огиду, і він просто примушував себе лізти в болота, але так і не міг до нього звикнути. Так, і вдень тут не пахло квітами, а вже вночі… Правда, вночі він був в цих місцях тільки раз, роки чотири тому, повертаючись з Броселіандського лісу.
Тоді він трохи не збився з шляху – небо було беззоряним напередодні сезону дощів, – але все-таки вибрався до могили Безум…

Голос тонкої тиші

Щось трапилося – штовхнуло передчуття, і я вийшла з під’їзду квапливим кроком. Підняла сторч комір сірого драпового пальта. У арку кинувся чорний кіт, що нащетинився від постійного недоїдання і незадоволеності життям. І спливла чужа, застаріла, часів всіх прапрабабусь, думка: не до добра. Кіт чекав на тротуарі.
Із-за рогу величаво випливав білий “мерседес”… Одного разу мій дорослий брат, всього на рік молодше, озираючи сяючі боки що стояв у нас у дворі такого самого мерса, захоплено промовив: “Місяцехід…” “Місяцехід” наближався, і його фари наповнювали зеленню зіниці кота. Іноді…

Замокнув на стику світів